Вогневе землеробство в Австралії було відомим принаймні 11 000 років тому

Корінні жителі Австралії використовували вогонь, щоб формувати екосистеми на півночі материка щонайменше 11 000 років тому. На це вказали залишки деревного вігулля, що збереглося в осадових шарах.

Практика контрольованого випалювання території, також відома як «підсічно-вогневе землеробство» (або просто «вогневе землеробство»), є невід’ємною частиною культури та історії корінних жителів Австралії, і вважається, що вона сильно змінила ландшафти по всьому континенті.

Сутність вогневого землеробства полягає у створенні великої кількості маленьких пожеж на невеликих територіях і проводиться на початку сухого сезону. Ця практика дуже важлива з культурної точки зору та з точки зору охорони навколишнього середовища, оскільки контрольований випал рослинності на певних ділянках зменшує вірогідність виникнення великіх лісових пожеж, які може спричинити удар блискавки наприкінці сухого сезону.

Археологічні дані свідчать про те, що люди безперервно проживали на Австралійському континенті принаймні 65 000 років, але мало що відомо про те, коли вони почали використовувати вогонь для землеробства.

За словами Майкла Берда (Michael Bird), геолога з Університету Джеймса Кука (James Cook University) в Кернсі, Австралія потрібно знайти дуже довгий запис геологічного літопису, який сягає того часу, коли людей ще не було тут, щоб ви могли побачити, як виглядав первісний природний світ, не зачеплений людською діяльністю, за яким можна було б прослідити усі зміни, що выдбувалися з плином часу.

Дослідники знайшли такий запис в осадових відкладеннях лагуни Гірравін (Girraween Lagoon), постійної водойми, що утворилася в проваленій воронці біля Дарвіна на Північній території. Лагуна є важливим місцем для традиційних власників землі, народу Ларакія, і стала широко відомою у світі завдяки сцені нападу крокодила у фільмі 1986 року «Крокодил Данді».

Оскільки ця лагуна весь час залишалася заповненою водою, відкладення не були пошкоджені висиханням, розтріскуванням і вивітрюванням. Берд і його колеги змогли витягти керн з дна лагуни, за яким можна прослідити зміни у типі та геохімії відкладеного деревного вугілля, а також у накопиченні пилку протягом 150 000 років.

Зміни у деревному вугіллі

Команда дослідників зазначає, що приблизно 11 000 років тому відбулися зміни в покладах деревного вугілля, які вказують на зміни в інтенсивності пожеж у цьому районі.

Без впливу людини пожежі трапляються рідше, але стають настільки сильними, що спалюють дерева та залишають після себе деревне вугілля. Менш інтенсивний вогонь не потрапляє в крону – він спалює тільки те, що на землі – траву, гілки та опале листя дерев, які швидше за все, стануть вугіллям, ніж самі дерева.

Оскільки зола від деревного вугілля містить вищу концентрацію ізотопу вуглецю-13, ніж зола від трав, дослідники проаналізували склад і геохімію згорілих залишків у зразку. Автори виявили постійну зміну від нечастих пожеж високої інтенсивності – «природного» режиму пожеж – до більш частих, але менш інтенсивних пожеж, що, на їхню думку, є результатом виникнення вогневого землеробства у цій місцевості.

Автори виключили зміну клімату як причину таких змін. Для цього вони використали співвідношення пилку дерев і пилку трав як покажчик кліматичної історії, щоб показати, що зміни рослинності не пояснюють зміни у відкладеннях деревного вугілля.

Однак Берд зазначає, що європейська колонізація здебільшого поклала кінець культурним практикам спалювання та повернула інтенсивність вогню до природного показника.
«Оскільки ми мали понад 10 000 років особливого пожежного режиму, саме звільнення від цього пожежного режиму насправді створює досить значні проблеми», — говорить він, маючи на увазі, що ця зміна сприяла поверненню більшої кількості лісових пожеж високої інтенсивності.

Джо Фонтейн (Joe Fontaine), пожежний еколог з Університету Мердока (Murdoch University) в Перті, Австралія, зазначає, що поступове усвідомлення ролі вогневого господарства у формуванні ландшафтів Австралії, особливо у північних регіонах, має дуже велике значення для сучасних практик боротьби з пожежами, з яких значною мірою виключені корінні жителі та їхній досвід.

Перешкоди для контрольованого випалювання виникають через надмірну бюрократизацію австралійського законодавства, зазначає Фонтейн. За його словами, сьогодні в ландшафті набагато більше постійних споруд, ніж було до колонізації, тому завдання полягає в тому, щоб визначити, де і як можна відновити контрольоване випалювання, бо саме воно може відіграти ключову роль для розвитку сучасного управління пожежами.


Джерело: www.nature.com
Переклад: Kurai, спеціально для телеграм-каналу “Наукпоп українською

На фото: Корінний итель північної Австралії Джордж Мілпуррурр (George Milpurrurr) показує дітям, як правильно проводити контрольованйи підпал.
Автор фото: Penny Tweedie/Alamy

Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.